Інтероцепція: як мозок відчуває тіло

Що таке інтероцепція?

Інтероцепція — це спосіб, у який нервова система сприймає, інтерпретує та інтегрує сигнали, що надходять зсередини тіла. Вона дає мозку безперервну карту внутрішнього стану тіла — частково усвідомлену, але здебільшого ні [S1]. До цих сигналів належать серцебиття, дихання, голод і ситість, температура, стан кишківника та інших органів. Сучасна дослідницька рамка додає, що інтероцепція охоплює не лише сприйняття цих сигналів, а й їх інтерпретацію та регуляцію [S2].

Вона відрізняється від чуттів, спрямованих назовні. Зір, слух і дотик повідомляють про світ — це називають екстероцепцією. Її подразники — світло, звук — відомі, і в експерименті їх легко контролювати, тоді як подразники для інтероцепції часто невідомі й важко контрольовані; це одна з причин, чому цю галузь складно досліджувати [S4]. Інтероцепцію також зазвичай відокремлюють від пропріоцепції — відчуття положення й руху кінцівок, яке надходить від м’язів і суглобів, а не від внутрішніх органів.

Як це працює?

Сигнали від органів надходять до мозку нервами, зокрема блукаючим нервом, і шляхами через спинний мозок. Анатомічні дослідження описали в приматів і людей аферентну (висхідну) систему, яка відображає фізіологічний стан усього тіла; її автор припустив, що вона може бути основою почуттів і самоусвідомлення [S3]. Здебільшого цей потік сигналів служить регуляції: вегетативна нервова система використовує його, щоб без жодних свідомих зусиль підлаштовувати пульс, дихання і травлення.

Де саме в мозку?

Більшість пояснень відводять центральну роль острівцевій частці — ділянці кори, глибоко захованій у складках мозку. Метааналіз досліджень нейровізуалізації, у яких люди зосереджувалися на своєму серцебитті, виявив розширену мережу: задню острівцеву частку з обох боків, огорожу, передцентральну звивину та медіальну лобову звивину; імовірно, саме задня острівцева частка є головними «вхідними воротами» для сигналів від серця [S9]. Передню острівцеву частку запропонували як місце, де сигнали тіла відображаються повторно і стають частиною суб’єктивного почуття та усвідомлення [S8]. Це гіпотеза про те, як виникають почуття, а не встановлений факт, і дані нейровізуалізації щодо уваги до серцебиття спираються на невелику кількість досліджень.

Мозок як прогнозист — модель

Модель, а не встановлений факт. Пояснення в межах предиктивної обробки припускають, що мозок не просто чекає на сигнали тіла. Він прогнозує стан тіла і використовує вхідні сигнали, щоб виправляти ці прогнози. «Інтероцептивний висновок» Сета передбачає, що почуття виникають із предиктивних моделей мозку щодо того, що спричиняє сигнали тіла [S10]. Барретт і Сіммонс запропонували споріднену модель, за якою інтероцептивний досвід значною мірою відображає прогнози про очікуваний стан тіла, обмежені сигналами від органів [S11]. Ці моделі впорядковують великий масив досліджень і дають перевірювані передбачення, але це теоретичні рамки; жодну з них не підтверджено як спосіб, у який насправді працює мозок.

Як серце і мозок впливають одне на одного від миті до миті — зокрема модель нейровісцеральної інтеграції, — тема запланованої сторінки про взаємодію серця і мозку.

Як її вимірюють?

Три різні речі, які називають «інтероцепцією»

Дослідники розрізняють три виміри [S5]:

• Інтероцептивна точність — результат в об’єктивному тесті, наприклад у виявленні власного серцебиття.
• Інтероцептивна чутливість — те, що ви самі повідомляєте про своє відчуття тіла в опитувальнику чи інтерв’ю.
• Інтероцептивна усвідомленість — метапізнання: чи відповідає ваша впевненість вашій фактичній точності.

У дослідженні здорових дорослих ці три виміри виявилися окремими, а точність лише частково передбачалася двома іншими [S5] (одне дослідження). Відчуття, що ви добре чуєте своє тіло, і точність у цьому — не одне й те саме.

Підрахунок серцебиття

Найпоширеніший тест — завдання з підрахунку серцебиття, яке часто називають завданням Шандрі. Люди подумки рахують удари серця протягом коротких інтервалів, не торкаючись пульсу, а підрахунок порівнюють із записаним серцебиттям [S6]. Завдання просте, чим і пояснюється його популярність, але воно зазнає серйозної критики щодо валідності:

• У великій вибірці майже всі помилки були недорахуваннями, зв’язок між підрахованими і фактичними ударами був слабким, а оцінки залежали від частоти пульсу людини, хоча не мали б [S6].
• Коли людям сказали називати лише ті удари, які вони справді відчули, — а не оцінювати, — результати різко знизилися; багато хто спирається на те, що знає про свій пульс, а не на відчуття [S7] (одне дослідження).

На цю критику відповіли опублікованими коментарями інші дослідники, тож цінність завдання — питання дискусійне, а не вирішене. На практиці результат підрахунку не можна вважати чистою мірою того, наскільки добре людина відчуває своє серце.

Розрізнення серцебиття

У завданнях на розрізнення звучать тони — або в такт серцебиттю, або не в такт, — і людина визначає, які саме. Методичний огляд стверджує, що і підрахунок, і ці методи примусового вибору, схоже, упереджені й мають сумнівну валідність, і рекомендує психофізичні методи, які з’ясовують, у який момент серцевого циклу виникає відчуття [S4].

Не лише серце

Серце домінує в дослідженнях, бо його легко записати. Дихання, кишківник та інші системи тіла вивчають менше — це одна з прогалин, які називає сама галузь [S1] [S2].

Що на неї впливає?

• Увага і стратегія. Те, чи людина зосереджується на відчутті, чи робить оцінку на основі знань, змінює результат у найпоширенішому тесті [S7].
• Переконання і впевненість. Самооцінене відчуття тіла і впевненість можуть відрізнятися від виміряної точності [S5]; досвідчені медитувальники оцінювали себе як кращих у виявленні серцебиття, не показуючи кращих результатів [S17].
• Сам тест. Та сама людина може мати різні результати в завданні з підрахунку і в завданні з розрізнення [S4] [S14].
• Психічні розлади. Відмінності в інтероцепції описано за кількох станів, як підсумовано нижче [S1].

Що показують дані?

Встановлено — це реальна багатоскладова здатність. Нервова система безперервно відображає внутрішній стан тіла [S1] [S2], а точність, чутливість і усвідомленість можна розмежувати [S5].

Дискусійно — як її вимірювати. На завдання з підрахунку серцебиття сильно впливають неінтероцептивні процеси [S6] [S7], а альтернативи мають власні проблеми [S4]. Багато опублікованих результатів спираються на завдання з підрахунку, тож успадковують його слабкість.

Залежить від умов — мозок. Острівцева частка стабільно входить до мережі, яка залучається, коли люди зосереджуються на своєму серцебитті [S9]; її точна роль у почуттях — гіпотеза [S8].

Дискусійно — інтероцепція та емоції. Ідея, що емоції пов’язані з тілом, давня. Впливові теорії, починаючи з традиції Джеймса — Ланге, стверджують, що емоційні почуття виникають зі змін усередині тіла [S12]. Теорії когнітивної оцінки додають оцінку цих змін мозком; модель Сета їх узагальнює [S10]. Конструктивістські та предиктивні пояснення, як-от запропоноване Барретт і Сіммонсом, відводять центральну роль прогнозам щодо тіла [S11]. Це конкурентні теорії. Яка частка емоції походить від сигналів тіла, а яка — від інтерпретації, залишається спірним питанням.

Залежить від умов — психічне здоров’я. Консенсус експертів відносить порушення інтероцепції до складників тривожних, афективних, харчових, адиктивних розладів і розладів із соматичними симптомами, водночас вказуючи на концептуальні й методичні проблеми [S1]. Дані про точність виявлення серцебиття суперечливі:

• Тривожність. Попередньо зареєстрований метааналіз не знайшов доказів зв’язку між серцевою інтероцептивною точністю і тривожністю [S13].
• Депресія. Метааналіз виявив слабку негативну кореляцію з точністю в завданні з підрахунку, але жодної — із завданнями на розрізнення [S14].
• Нервова анорексія. Метааналіз не виявив значущої різниці зі здоровими учасниками контрольної групи і зазначив майже виключну опору на завдання з підрахунку [S15].
• Нейровізуалізація. За кількох психічних розладів дослідження нейровізуалізації сходяться на зміненій активності в одній ділянці острівцевої частки під час інтероцептивних завдань [S16].

Це асоціації між групами. Вони не показують, що змінена інтероцепція спричиняє будь-який розлад, і їх не можна використовувати, щоб комусь поставити діагноз.

«Медитувальники автоматично краще відчувають своє серцебиття». Дані цього не підтверджують. Досвідчені медитувальники виявляли серцебиття не краще, ніж люди, які не медитують, хоча вище оцінювали власні результати і вважали завдання легшим [S17]. Пізніше дослідження, у якому пульс підвищували інфузією препарату, знову не виявило вищого виявлення чи точності, а його метааналіз знайшов мало ознак різниці [S18]. Ці дослідження перевіряли лише виявлення серцебиття; чи змінює медитація інші аспекти відчуття тіла — окреме питання.

Попередні дані — чи можна її натренувати? У дослідженнях тренування використовують зовнішній зворотний зв’язок, який показує людям, коли їхнє серце справді б’ється:

• В одному короткому експерименті зворотний зв’язок, що збігався з реальним серцебиттям, підвищив точність відстеження серцебиття більше, ніж зворотний зв’язок, що з ним не збігався, коротка вправа на усвідомленість чи очікування [S19] (один сеанс, здорові дорослі).
• У невеликому рандомізованому дослідженні один сеанс тренування сприйняття серцебиття виглядав обнадійливо, але значущих покращень із часом не було, а описові тенденції в обох групах були схожими [S20].

Отже, зовнішній зворотний зв’язок вивчають як один із можливих шляхів до кращого виявлення серцебиття; дані попередні. Чи зберігаються покращення, чи відображають вони відчуття, а не знання про власний пульс, і чи допомагають вони психічному здоров’ю — не встановлено. Такий зворотний зв’язок за серцебиттям відрізняється від біологічного зворотного зв’язку за HRV, який тренує повільне дихання і має власну доказову базу.

Про що вона не говорить

• Результат тесту на серцебиття — не міра «мудрості тіла». Поширені тести вловлюють вузьку навичку і спотворюються приблизними оцінками [S6] [S7].
• Відчувати зв’язок із тілом — не те саме, що бути точним. Самооцінка і впевненість часто розходяться з результатами [S5] [S17].
• Жодного діагнозу. Групові відмінності в інтероцепції не дають змоги визначити розлад у конкретної людини [S1] [S13].
• Жодної доведеної користі для психічного здоров’я. У контрольованих дослідженнях не показано, що краще виявлення серцебиття зменшує тривожність чи покращує настрій.
• Більше спостереження — не завжди краще. Для деяких людей, особливо схильних до тривожності, пильніше стеження за тілом може підживлювати занепокоєння, а не заспокоювати. Парадокс спостереження за тілом пояснює це коло і як із нього вийти.
• Коли звертатися до лікаря. Тілесні відчуття, як-от серцебиття, можуть мати медичні причини. Зверніться до лікаря, якщо відчутне серцебиття супроводжується запамороченням, і по невідкладну допомогу — у разі болю в грудях, непритомності чи сильної задишки.

Практичні аспекти розглянуто в матеріалах про інтероцептивну точність, тренування відчуття тіла, називання почуттів і медитацію з вимірюваним прогресом.

В ONDA

ONDA не вимірює інтероцепцію і не тренує її. Застосунок вимірює пульс з Apple Watch, Apple Health або камери iPhone [S21]. Крім того, ONDA показує ваш пульс у реальному часі під час практики — з камери iPhone або з Apple Watch. Показник когерентності в реальному часі — власна метрика зворотного зв’язку ONDA, а не клінічний показник, — потребує Apple Watch. Бачити свій пульс на екрані — це зовнішня інформація про серце, а не перевірка того, наскільки добре ви його відчуваєте. ONDA нічого не діагностує. Див. що вимірює ONDA.